Плитка.

Попередні мешканці розповідали мені про тих людей, які постелили плитку в їхньому коридорі. Вони тішилися тим, що мають таке красиве покриття. Крім того, ціна роботи та якість були більше ніж відповідними. І як би нам не подобався вигляд нового житла, ми все одно вирішили все змінити, попри те, що все виглядало настільки новим. Нам здавалося усе занадто темним. Чорна плитка та білі стіни із чорними плямами(ніби нас оточила зграя велетенських далматинців) наганяли смуток. А ми — люди веселі та позитивні. Окрім того, на жаль, наш пес може легко загубитися серед цього інтер'єру. А це зовсім неприйнятно. Взагалі-то ми вважали, що все, що буде чорним у нашій квартирі — це плями нашого собаки.

Через кілька днів ми зробили більшість роботи. Ми не звертались по допомогу. Все робили самі. Нам це приносило неймовірне задоволення. Квартира досі виглядала страшненькою, адже новий стиль все ще не вписувався у те, що було зроблено до нас. Врешті-решт, черга дійшла до тієї плитки. Ми так не хотіли починати це робити. Але ми прийняли рішення, а отже, скоро замість цієї плитки у нас буде красива, приємна рожева.

Зривати її було одне задоволення. Якби ж у мене на роботі була така плитка, яку можна було б зривати замість того, аби зривати стіл на клавіатурі, столі чи стільці. Стримувати свою злість — це не вихід.

Ми вже майже закінчили роботу. Залишилось здерти останню плитку і пазл буде розібрано. Але щось мене зупинило. Мені здалося, що якщо я це зроблю, то вся підлога провалиться. Це безумство. Звісно, що такого не може бути. Тож, я глибоко вдихнув, і подолав свій страх, а потім зробив це.

Під плиткою лежала дивна річ, схожа на барельєф. І щось незрозуміле було витесане на ньому. Це мені нагадало одну із розповідей Говарда Лавкрафта. Я звісно не із тих прихильників, які вишуковували і вишуковують Некрономікон, але ця знахідка дещо налякала мене. Ми з дружиною ніколи не вірили у всілякі дурнуваті забобони. Скажу більше — ми обожнювали чорних котів, коли ті переходили нам дорогу. Звісно, що наш пес не любив жодних котів. Думаю — ми б завели одного, якби пес був не проти... Люди розказують, що треба брати цуценя та кошеня і тоді вони товаришуватимуть. Можливо це правда, але наш пес вже виріс...

Того дня, я не міг заснути. Всю ніч я вигадував всілякі марення і водночас запевняв, що такого не може бути. Можу навіть присягнутися, що мені здалося, ніби ця річ кликала мене. Але я не здався. Я лежав на ліжку як камінь. Можливо саме це було й причиною мого безсоння. Я говорю про нерухоме лежання. Наш пес, наприклад, завжди робить одне-два кола перед тим, як вмоститися. І я думаю, що варто взяти приклад із нашого улюбленця. Хоча тієї ночі він наче хропів чи то видавав інші тихі звуки. А такого теж ніколи не було.

Наступний день був просто кошмарним. Відсутність нормального сну вибила мене із колії. Я став дратівливими й ми ледь не посварилися із дружиною. Добре, що наш пес більше вірний їй, ніж мені. Ледве не покусав мене... Це ж треба таке. Я ніколи не спостерігав подібної поведінки в нього. На жаль, моя дружина, зовсім не надала цьому якоїсь належної уваги.

Сьогодні я уже не працював, лише намагався знайти той барельєф. Дружина сказала, що не бачила його ніде. І я подумав, що, мабуть цю річ міг з'їсти пес. Мабуть, тому він був таким злим до мене сьогодні. Та я й подумав, що не варто перейматися і забув за цю історію. Та забув ненадовго.

Наш песик(важко його так називати, бо той є досить великим), не хотів їсти. Це лише підтвердило мою теорію про те, що він міг з'їсти ту річ. Я не гаяв часу та повів його до лікаря.

У лікаря довелося робити рентген — навіть не знав, що собакам теж таке роблять — і знімок показав найцікавіше. Всередині шлунку нашого песика було щось маленьке і живе. Це вразило мене та лікаря. Він почав запевняти мене, що собаку треба приспати й що той є небезпечним, якщо з’їв щось живе. Я не погодився і почав переконувати лікаря, що це у його природі, бо він пес, мисливець і повинен їсти все, що захоче.

Лікаря я покинув зі сваркою, а свого собаку я не дав образити. Я поїхав додому. Мені треба було порадитися із дружиною.

Вона погодилась, що нічого в цьому дивного немає. Крім того, ми обоє переживали, що можуть прийти сусіди і розпитувати про зниклу тваринку, яку ми помітили на рентгенівському знімку. Ми прийняли рішення, що усе розповімо у такому випадку і компенсуємо ціну домашнього улюбленця.

Кілька днів до нас ніхто не приходив і ми подумали, що хай вже й так буде. Мабуть, тваринка була нічия. Та ми ніяк не могли збагнути, де наш пес знайшов її, або як воно потрапило у нашу квартиру. Та все ж, під час цих ремонтів і домашніх справ, подібні дивакуваті речі якось забуваються. Серед робити, все що залишилося зробити, це постелити лише кілька квадратних метрів плитки. Я залишив це на наступний день. Сьогоднішній вечір ми присвятили нашому песику. Він чомусь здавався знесиленим. Лежав собі на своєму місці, на боку. І живіт у нього був сильно роздутий. Я подумав, що він показує мені живіт, аби я його погладив, аби доказати мені свою прихильність до мене. Що я й зробив. Але як тільки я простягнув руку до його живота, він вкусив мене. І довго не відпускав. На мій крик, прибігла дружина. Вона почала допомагати мені, та ніяк не могла відтягнути мене від собаки. Вона вибігла із кімнати й за секунду прибігла зі шваброю та почала бити пса. Той відірватися від мене, вхопився щелепою за швабру та розкусив її. Я побіг до дружини, обійняв її та відійшов якомога далі від собаки. На наше щастя, він не поводився більше агресивно, лише скрутився і продовжив спати. І тут я згадав про те, що говорив лікар. Але що могло поламати нашого песика? Він ніколи не поводив себе так. Ми стерилізували його, то ж він мав би бути спокійним і жодних причин для подібної поведінки не мало б і бути.

Ще кілька хвилин ми дивилися на пса, аж раптом він почав видавати дивні звуки, зовсім не притаманні собакам. Таке враження, що його щось роздирало із середини й здавалося, ніби він кашляв різними голосами водночас. Він підвівся на усі чотири лапи. Лапи тремтіли. Мабуть, ми знесилили його своєму бійкою. Пес нахилив голову і продовжив кашляти. Раптом із його пащі полилася жовта вода, а за нею він почав випльовувати щось маленьке і бридке, чорного кольору. Воно було повністю покрите слизом. Ця сцена тривала недовго, приблизно хвилину. Я обнімав дружину: думав, це заспокоїть її. Хоча насправді і сам був наляканий не менше її.

Він почав облизувати ту чорну істоту, і робив це до тих пір, поки не злизав увесь слиз і ми нарешті змогли зрозуміти, що то було кошеня. Живе. І воно дихало. Мабуть, саме цю істоту показав рентген. І наш пес оберігав кошеня. Він обійшов котика, чи що воно таке, і затулив його від нас. Ми не знали, що робити і все ж, вирішили покликати службу за доглядом тварин. Ми чекали їх в іншій кімнаті. Нам було страшно. І все ж, ми дочекалися дзвінку у двері. Ми побігли відчиняти. То був високий чоловік із ціпком у руці. Ми не хотіли б, щоб хтось бив нашого пса... Окрім нас... Але, мабуть, так на краще.

Впустивши цю людину у наш дім, ми пішли на те місце, де лежав наш пес. Але його там не було. Ми обшукали всю квартиру і не знайшли його. Чоловік розчарувався, бо подумав, що ми обманули його і, після наших вибачень, пішов. А ми продовжили шукати собаку. Та ми нічого не знайшли, окрім як дивного барельєфа на тому місці, де він спав.

Я поклав барельєф на те місце, де знайшов і прикрив його плиткою. Так закінчився наш ремонт.

Я не вірю у забобони, але події, які сталися із нами якісь дуже дивні. Ми ніколи не згадували про них і насправді уже шукали покупців на цю квартиру. Нас усе тут влаштовувало. Цей дім був нам незатишним лише через ті спогади.

Проєкт "Пишу", @pyshu.knyhu © 2020